Винятки з правил

Тварини…Гіганти і карлики, пухнасті і голі, зубасті і беззубі, хижаки, кровопивці, канібали і рослиноїдні, довгожителі і одноденки…. Цей список можна продовжувати і продовжувати. З тваринами ми знайомі ще дитинства, про них нам розповідали батьки, про них ми читали казки і про них ми дивились мультфільми. В кожного з нас склався стереотип про дану тварину. Говорячи  слово «птах», ми уявляємо  лебедя в небі, а риба викликає думки про річку чи море. Кожне середовище існування ми пов’язуємо з певною твариною. Якщо вода, то – риба, якщо повітря, то – птах.  Але чи завжди це так? Перевіримо?

Розпочнемо з павуків. Павуки – наземні тварини. Так ми звикли думати. Але і тут є виняток. Існує один вид павуків - павук - сріблянка, який живе у воді. Він вміє пірнати і плаває зі швидкістю 2,5 – 3, 5 см/сек. Як він пристосувався до життя у воді?  Все тіло павука вкрите волосками, а на черевці вони особливо великі. Коли павук занурюється у воду, між волосками затримується повітря. Цим повітрям і дихає сріблянка, завдяки чому павук може пробути під водою кілька годин. Цим же повітрям павук наповнює своє житло, яке має форму дзвону, і яке будує між рослинами водойми. Бульбашка за бульбашкою  павук тягає повітря у дзвін до тих пір, поки не заповнить увесь. Від дзвону в різні боки тягнуться нитки з павутини. Але вони не виконують роль ловильної сітки. Адже сріблянка полює на свою здобич. Нитки є орієнтирами, що вказують дорогу додому, а також дають сигнал про наближення здобичі. Павук - сріблянка цікавий своєю біологією. Це повчальний приклад того, наскільки добре тварина може пристосуватися до умов навколишнього середовища.

А чи є винятки серед риб? Чи може риба жити без води?

У тропічних морях Світового океану живе група цікавих тварин – летючі риби. Так-так, ви маєте гарний зір і вірно читаєте. Летючі риби. Здатність до польоту у летючих риб розвинулась як пристосування для порятунку від хижаків. Але у повітрі на них чатують хижі птахи – мартини і альбатроси.  Наближаючись до поверхні, риба сильно «працює» хвостом (біля 70 ударів на секунду), щоб розвинути швидкість і відірватись від води. Вискочивши на поверхню води, вона розпрямлює грудні плавці і планерує  в повітрі. Дальність польоту в середньому 50 метрів, у деяких видів – 400. Зафіксовано найдальший політ летючої риби – 600 метрів за 42 секунди. Якщо швидкість польоту знижується, риба торкається води хвостом і, вібруючи ним, дістає прискорення. І політ продовжується. У середньому політ триває від 10 до 30 секунд. Швидкість «польоту»  - 60 км/год. Летючих риб знаходять на корабельних палубах на висоті 10 метрів, куди їх заносить попутній вітер. А крилами у летючих риб слугують плавці, довжина яких складає 70-80% усієї довжини риби. Представником летючих риб є риба – нетопир, або риба – кажан, або ж  риба – лопата. Стільки імен вона отримала завдяки формі свого тіла. Форма округла і абсолютно плоска, а плавці нагадують крила ссавця кажана.

 Є ще летюча риба – моряк, яка була відкрита вченими лише в 2005 році. Її побачили в водах затоки Петра Великого. І тільки один раз, тому відомо про неї мало. Тіло у неї видовжене, трохи сплюснене з боків. Голова в чотири рази менша за т
улуб і має має вигляд обрізаної. Грудні плавці короткі.

А тепер знову про риб, але вже тих, що можуть жити і на суходолі. Мулистий стрибун. Це земноводна істота, що мешкає і у воді, і на суші. Вона здатна дихати як повітрям так і киснем, розчиненим у воді. Отже, їй  властиве подвійне дихання. Щоправда тіло її завжди має бути вологим. Вона також добре плаває і з легкістю повзає, і стрибає по суходолі, пеньках, коренях, стовбурах дерев. А плавці цієї дивної риби набагато більше пристосовані до повзання, ніж до плавання.  За способом життя мулисті стрибуни є дереволазами. Коли наступають припливи, мулисті стрибуни чіпляються за дерева плавцями, щоб їх не віднесло у море. У представників цієї родини висувні очі, розташовані на верхньому боці голови, як у жаби. Мають повіки. Грудні плавці мають мускулатуру, що дає можливість рухатись на суші. Мулисті стрибуни берегові мешканці і не живуть у відкритому морі, тільки поруч з сухопутною землею.

Для деяких земноводних властиве лазіння по деревах і планерування. Це стосується родини Райкових. В Малайзії і Борнео мешкає Rhacophorus nigropaimat. Ця амфібія здатна планерувати на значні відстані між деревами, і навіть, може змінювати напрям свого руху. Для цього у неї великі ступні, кінчики пальців розширені і мають клейкі подушечки, між пальцями є літальні перетинки.

А ось маленька сірувато-бура пташка, яка спритно перескакує с каменя на камінь. Не помітиш як вона вже на середині річки, а ось…. Вона вже й під водою. Через прозору воду видно, як пташка біжить по дну, допомагаючи собі коротенькими крилами. Через 15 – 20 секунд вона знову на камінчику, а в дзьобику тримає здобич – водяну комаху. Це оляпка або водний горобець чи водяний дрізд, що мешкає на берегах швидких рік та струмків. Живиться водяними комахами і рачками, яких збирає на мілководі та на дні річок. Особливістю оляпки є вміння добре плавати і пірнати. Під водою вона може залишатись до півхвилини, долаючи відстань до 20 метрів.

Ціковою є звичайна гага. Це типово морський птах, на берег виходить лише для розмноження. Інша назва «пухівка». Так її називають на Україні завдяки пуху птаха, який використовують для одягу. В Північній Європі та Ісландіі є окрема галузь господарства, присвячена збору та обробці гагачого пуху. Але ми з вами говоримо про гагу з іншого приводу. Гага не лише добре плаває, але й чудово пірнає на глибину від 3 до 20 метрів. А інколи і до 50. При пересуванні під водою гага використовує крила. Так птах добуває собі їжу. До 3 хвилин може перебувати гага під водою. Цікаве і саме «полюваня». Першим у воду пірнає ватажок зграї, а після нього – решта. Через 20 – 30 хвилин робиться перерва і птахи виходять на берег для відпочинку і перетравлення їжі.

А чи чули ви про олушів? Їх так називають через їх чудернацький вигляд, незграбну ходу та зайву довірливість. «Олуш» в перекладі означає дурний, смішний. Це великі птахи, що вільно парять над океаном і пірнають в воду з висоти 10 – 100 метрів на глибину до 1,5 м. при цьому можуть розвивати швидкість до 140 км/год. При зіткненні з водою, птах отримує сильний удар, який пом’якшується повітряними мішками чола, що виконують роль подушок безпеки, тобто амортизують удари. Є ще одне пристосування до такого пірнання. Це особлива будова ніздрів. Вони повністю заросли, а дихають олуші через дзьоб.

Коли ж ми чуємо розповідь про кенгуру, в нас вимальовується картинка з велетнем до двох метрів, який швидко бігає і добре стрибає. А чи чули ви про кенгуру, який лазить по деревах? Думаю ні! А такі існують. Це  деревні кенгуру, що живуть в тропічних лісах Нової Гвінеї. Валабі, за розмірами  майже вдвічі менший за рудого кенгуру, тай виглядає по іншому. Видовжені передні ноги та короткі задні з широкими підошвами, пальці мають кігті, за допомогою яких вони чіпляються за стовбур дерева. Це все дозволяє валабі пересуватись по деревах. Мордочка деревних кенгуру вкорочена, а вуха округлої форми. Верхня частина тіла забарвлена в чорний або сіро-коричневий колір, а нижня – біла. І схожа ця тваринка більша на ведмедя ніж на кенгуру. Валабі не лише лазять по деревах, а можуть і перескакувати з дерева на дерево на відстані 9 метрів. Крім того вони можуть зіскакувати з дерев висотою 18 м.  

 Літаючі кози, кози -  дереволази… Звичайно кози не літають, вони просто пасуться на деревах. Марокко -  єдина країна, у якій кози пасуться не на землі, а на деревах. А все тому, що не вистачає трави. В пошуках корму, кози залазять на дерева арганії і поїдають її листя і плоди. Це чудовий корм, що містить достатньо вологи і мікроелементів. Тварини    тримають рівновагу на гілках дерева і балансують на них. А пастухи цілими днями те і роблять, що спостерігають за деревами і збирають кісточки аргонії. Ці кісточки йдуть на виробництво масла, яке широко використовують у косметології і кулінарії. Тут йде мова не про окремий вид кіз, які лазять по деревах, а про звичайних. Будь яка коза, привезена в Марокко, через деякий час навчиться лазити по деревах. Навіть коза з України, навчиться добувати собі їжу таким чином. Тому, що всі кози з народження володіють здатністю тримати рівновагу в нестійких місцях. 

10 принципів Януша Корчака

Януш Корчак - видатний польський педагог, письменник, лікар і громадський діяч, який відмовився врятувати своє життя тричі.

У перший раз це сталося, коли Януш прийняв рішення не емігрувати до Палестини перед окупацією Польщі, щоб не залишати «Будинок сиріт» напризволяще напередодні страшних подій.

Вдруге - коли відмовився бігти з варшавського гетто.

А в третій - коли всі мешканці «Будинку сиріт» вже піднялися в вагон поїзда, що відправляється в табір, до Корчака підійшов офіцер СС і запитав:
- Це ви написали «Короля Матіуша»? Я читав цю книгу в дитинстві. Гарна книга. Ви можете бути вільні.
- А діти?
- Діти поїдуть. Але ви можете залишити вагон.
- Помиляєтеся. Не можу. Не всі люди - мерзотники.
Через кілька днів в концтаборі Треблінка він разом з дітьми з «Будинку сиріт» увійшов в газову камеру. По дорозі до смерті Корчак тримав на руках двох найменших діток і розповідав казку малюкам, які нічого не підозрювали.

Це людина, яка віддала своє життя заради дітей, і варто прочитати його думки на рахунок виховання дітей та відповідно відношення до дітей.Цей приголомшливий чоловік склав 10 принципів виховання , які варто знати кожному.

1. Ви говорите: діти мене втомлюють. Ви праві. Ви пояснюєте: треба спуститись до їх понять. Опускатися, нахилятися, згинатися, стискатися. Помиляєтеся. Ні не від того ми втомлюємося, а від того що треба підніматися до їхніх почуттів. Підніматися, ставати навшпиньки, тягнутися. Щоб не образити.
2. Не чекай, що твоя дитина буде таким, як ти або таким, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
3. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав дитині життя, і як вона може віддячити тобі? Твоя дитина дасть життя іншому, той - третьому, і це незворотний закон подяки.
   Не варто зганяти на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.
4. Не стався до проблем своїх дітей зверхньо. Життя дане кожному під силу, і будь упевнений - їй вона важча не менше, аніж тобі, а може бути, і більше, оскільки у неї немає досвіду.
5. Не принижуй!
6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це зустріч з дітьми. Звертай більше уваги на них - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини, просто пам'ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.
8. Дитина - це не тиран, який заволодіває всій твоїм життям, не тільки плід від плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в ньому творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, у яких буде рости не «наша», «своя» дитина, а душа, яка дана на зберігання.
9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому те, що не хотів би, щоб робили твоєму.
10. Люби свою дитину будь-якою- неталановитою, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею,радій, бо дитина - це свято, яке поки що з тобою.

Нобелівська премія 2016

Нобелівська премія в області фізіології, медицини та біології цього року дісталась японцеві Есінорі Осумі. Нагороду він отримав, довівши феномен  аутофагії. Це механізм, що допомагає організмові звільнитись від токсинів та інших непотрібних частинок, перетворюючи їх на енергію. Завдяки аутофагії відбувається оновлення клітин, швидше йде йде процес одужання і легше переноситься голод.

22 жовтня - Всесвітній день людей з вадами мовлення

Всесвітній день людей з вадами мовлення почав проводитися щорічно 22 жовтня за ініціативою фахівців з дослідження патологій мови з Канади. Король Великобританії, Канади, Австралії та Південної Африки Георг VI, який страждав на заїкання, визнав важливість мовної терапії для лікування заїкання ще на початку 20-го століття. Існує ряд способів вилікувати заїкання, серед яких логопедичні, психологічні, психотерапевтичні, логопсіхотерапевтічні, соціореабілітаціонні, медикаментозні, фізіотерапевтичні, комплексні, однак жоден з цих способів, на жаль, не дає 100% гарантії повного лікування.

Дівчинка з України з синдромом Дауна стала відомою в Америці

Американська сімя вдочерила українську дівчинку з синдромом Дауна. Софійка підросла і стала відомою на всю Америку.