Винятки з правил

Тварини…Гіганти і карлики, пухнасті і голі, зубасті і беззубі, хижаки, кровопивці, канібали і рослиноїдні, довгожителі і одноденки…. Цей список можна продовжувати і продовжувати. З тваринами ми знайомі ще дитинства, про них нам розповідали батьки, про них ми читали казки і про них ми дивились мультфільми. В кожного з нас склався стереотип про дану тварину. Говорячи  слово «птах», ми уявляємо  лебедя в небі, а риба викликає думки про річку чи море. Кожне середовище існування ми пов’язуємо з певною твариною. Якщо вода, то – риба, якщо повітря, то – птах.  Але чи завжди це так? Перевіримо?

Розпочнемо з павуків. Павуки – наземні тварини. Так ми звикли думати. Але і тут є виняток. Існує один вид павуків - павук - сріблянка, який живе у воді. Він вміє пірнати і плаває зі швидкістю 2,5 – 3, 5 см/сек. Як він пристосувався до життя у воді?  Все тіло павука вкрите волосками, а на черевці вони особливо великі. Коли павук занурюється у воду, між волосками затримується повітря. Цим повітрям і дихає сріблянка, завдяки чому павук може пробути під водою кілька годин. Цим же повітрям павук наповнює своє житло, яке має форму дзвону, і яке будує між рослинами водойми. Бульбашка за бульбашкою  павук тягає повітря у дзвін до тих пір, поки не заповнить увесь. Від дзвону в різні боки тягнуться нитки з павутини. Але вони не виконують роль ловильної сітки. Адже сріблянка полює на свою здобич. Нитки є орієнтирами, що вказують дорогу додому, а також дають сигнал про наближення здобичі. Павук - сріблянка цікавий своєю біологією. Це повчальний приклад того, наскільки добре тварина може пристосуватися до умов навколишнього середовища.

А чи є винятки серед риб? Чи може риба жити без води?

У тропічних морях Світового океану живе група цікавих тварин – летючі риби. Так-так, ви маєте гарний зір і вірно читаєте. Летючі риби. Здатність до польоту у летючих риб розвинулась як пристосування для порятунку від хижаків. Але у повітрі на них чатують хижі птахи – мартини і альбатроси.  Наближаючись до поверхні, риба сильно «працює» хвостом (біля 70 ударів на секунду), щоб розвинути швидкість і відірватись від води. Вискочивши на поверхню води, вона розпрямлює грудні плавці і планерує  в повітрі. Дальність польоту в середньому 50 метрів, у деяких видів – 400. Зафіксовано найдальший політ летючої риби – 600 метрів за 42 секунди. Якщо швидкість польоту знижується, риба торкається води хвостом і, вібруючи ним, дістає прискорення. І політ продовжується. У середньому політ триває від 10 до 30 секунд. Швидкість «польоту»  - 60 км/год. Летючих риб знаходять на корабельних палубах на висоті 10 метрів, куди їх заносить попутній вітер. А крилами у летючих риб слугують плавці, довжина яких складає 70-80% усієї довжини риби. Представником летючих риб є риба – нетопир, або риба – кажан, або ж  риба – лопата. Стільки імен вона отримала завдяки формі свого тіла. Форма округла і абсолютно плоска, а плавці нагадують крила ссавця кажана.

 Є ще летюча риба – моряк, яка була відкрита вченими лише в 2005 році. Її побачили в водах затоки Петра Великого. І тільки один раз, тому відомо про неї мало. Тіло у неї видовжене, трохи сплюснене з боків. Голова в чотири рази менша за т
улуб і має має вигляд обрізаної. Грудні плавці короткі.

А тепер знову про риб, але вже тих, що можуть жити і на суходолі. Мулистий стрибун. Це земноводна істота, що мешкає і у воді, і на суші. Вона здатна дихати як повітрям так і киснем, розчиненим у воді. Отже, їй  властиве подвійне дихання. Щоправда тіло її завжди має бути вологим. Вона також добре плаває і з легкістю повзає, і стрибає по суходолі, пеньках, коренях, стовбурах дерев. А плавці цієї дивної риби набагато більше пристосовані до повзання, ніж до плавання.  За способом життя мулисті стрибуни є дереволазами. Коли наступають припливи, мулисті стрибуни чіпляються за дерева плавцями, щоб їх не віднесло у море. У представників цієї родини висувні очі, розташовані на верхньому боці голови, як у жаби. Мають повіки. Грудні плавці мають мускулатуру, що дає можливість рухатись на суші. Мулисті стрибуни берегові мешканці і не живуть у відкритому морі, тільки поруч з сухопутною землею.

Для деяких земноводних властиве лазіння по деревах і планерування. Це стосується родини Райкових. В Малайзії і Борнео мешкає Rhacophorus nigropaimat. Ця амфібія здатна планерувати на значні відстані між деревами, і навіть, може змінювати напрям свого руху. Для цього у неї великі ступні, кінчики пальців розширені і мають клейкі подушечки, між пальцями є літальні перетинки.

А ось маленька сірувато-бура пташка, яка спритно перескакує с каменя на камінь. Не помітиш як вона вже на середині річки, а ось…. Вона вже й під водою. Через прозору воду видно, як пташка біжить по дну, допомагаючи собі коротенькими крилами. Через 15 – 20 секунд вона знову на камінчику, а в дзьобику тримає здобич – водяну комаху. Це оляпка або водний горобець чи водяний дрізд, що мешкає на берегах швидких рік та струмків. Живиться водяними комахами і рачками, яких збирає на мілководі та на дні річок. Особливістю оляпки є вміння добре плавати і пірнати. Під водою вона може залишатись до півхвилини, долаючи відстань до 20 метрів.

Ціковою є звичайна гага. Це типово морський птах, на берег виходить лише для розмноження. Інша назва «пухівка». Так її називають на Україні завдяки пуху птаха, який використовують для одягу. В Північній Європі та Ісландіі є окрема галузь господарства, присвячена збору та обробці гагачого пуху. Але ми з вами говоримо про гагу з іншого приводу. Гага не лише добре плаває, але й чудово пірнає на глибину від 3 до 20 метрів. А інколи і до 50. При пересуванні під водою гага використовує крила. Так птах добуває собі їжу. До 3 хвилин може перебувати гага під водою. Цікаве і саме «полюваня». Першим у воду пірнає ватажок зграї, а після нього – решта. Через 20 – 30 хвилин робиться перерва і птахи виходять на берег для відпочинку і перетравлення їжі.

А чи чули ви про олушів? Їх так називають через їх чудернацький вигляд, незграбну ходу та зайву довірливість. «Олуш» в перекладі означає дурний, смішний. Це великі птахи, що вільно парять над океаном і пірнають в воду з висоти 10 – 100 метрів на глибину до 1,5 м. при цьому можуть розвивати швидкість до 140 км/год. При зіткненні з водою, птах отримує сильний удар, який пом’якшується повітряними мішками чола, що виконують роль подушок безпеки, тобто амортизують удари. Є ще одне пристосування до такого пірнання. Це особлива будова ніздрів. Вони повністю заросли, а дихають олуші через дзьоб.

Коли ж ми чуємо розповідь про кенгуру, в нас вимальовується картинка з велетнем до двох метрів, який швидко бігає і добре стрибає. А чи чули ви про кенгуру, який лазить по деревах? Думаю ні! А такі існують. Це  деревні кенгуру, що живуть в тропічних лісах Нової Гвінеї. Валабі, за розмірами  майже вдвічі менший за рудого кенгуру, тай виглядає по іншому. Видовжені передні ноги та короткі задні з широкими підошвами, пальці мають кігті, за допомогою яких вони чіпляються за стовбур дерева. Це все дозволяє валабі пересуватись по деревах. Мордочка деревних кенгуру вкорочена, а вуха округлої форми. Верхня частина тіла забарвлена в чорний або сіро-коричневий колір, а нижня – біла. І схожа ця тваринка більша на ведмедя ніж на кенгуру. Валабі не лише лазять по деревах, а можуть і перескакувати з дерева на дерево на відстані 9 метрів. Крім того вони можуть зіскакувати з дерев висотою 18 м.  

 Літаючі кози, кози -  дереволази… Звичайно кози не літають, вони просто пасуться на деревах. Марокко -  єдина країна, у якій кози пасуться не на землі, а на деревах. А все тому, що не вистачає трави. В пошуках корму, кози залазять на дерева арганії і поїдають її листя і плоди. Це чудовий корм, що містить достатньо вологи і мікроелементів. Тварини    тримають рівновагу на гілках дерева і балансують на них. А пастухи цілими днями те і роблять, що спостерігають за деревами і збирають кісточки аргонії. Ці кісточки йдуть на виробництво масла, яке широко використовують у косметології і кулінарії. Тут йде мова не про окремий вид кіз, які лазять по деревах, а про звичайних. Будь яка коза, привезена в Марокко, через деякий час навчиться лазити по деревах. Навіть коза з України, навчиться добувати собі їжу таким чином. Тому, що всі кози з народження володіють здатністю тримати рівновагу в нестійких місцях.